Наш український нарід визнає Ісуса Христа своїм Спасителем і Богом. Він належить до його святої Церкви, котра є одинокою і найвищою установою для спасіння людських душ. На рідній землі, наш нарід всією душею горнувся до неї, а в часи історичних лихоліть та неспокоїв в Україні, коли доля занесла українця у чужинні краї, то й там, хоч часто й серед тяжких обставин, він організував християнські громади-парохії, будував церкви-святині – осередки духовного життя, місця злуки з Богом, і черпання його обильних благодатей. Саме так почалось організоване громадсько-реліґійне життя в Канаді, у її неповторіній франкомовній провінції Квебек, а зокрема у нашому мальовничому місті Монреалі, що розташувалось на одному із островів вулканічного походження на річці св. Лаврентія та котре своєю будовою і архітектурою нагадує усім нам наше європейське походження.
Митрополит Андрей Шептицький
Перші переселенці з України довгий час не мали своєї церкви. Важкі економічні часи, непосильна малооплачувана платня еміґранта-заробітчанина, а до того ще й малочисельність не дозволяли на свою будівлю. Зате до них часто навідувались священики, що приїжджали з Европи чи сусідніх Штатів Америки. Також двічі відвідав їх духовний Батько, Слуга Божий, Митрополит Андрей Шептицький, перший раз у вересні 1910 року і другий раз, також у вересні, 1921 року. Ці Христові апостоли скріплювали духа українських поселенців своїми надхненними проповідями, уділювали Святі Тайни, відправляли Служби Божі по французьких й англійських церквах, що стало причиною і заохотою збудувати свою власну церкву. І так із Божого благословення та співпраці доброї волі людини в 1916 році в дільниці Гошеляґа-Мезонеф було збудовано першу Українську Католицьку Церкву в Монреалі Св. Архистратига Михаїла. Відтак по кількох роках повстала друга церковна громада Св. Духа, котра в тридцятих роках звела свою парохіяльну церкву в робітничій дільниці Пойнт Сент Чарльз, а згодом повстала і третя церква св. Йосафата на Віль Емард.
По закінченні Другої Світової Війни до Кaнади, прибуло багато різнонаціональних міґрантів, а між ними й українці. Вони були викинені з рідної землі воєнною хуртовиною і довгий час скитались по таборах “переміщених осіб” в Австрії, Німеччині та в інших країнах Західньої Европи, аж доки не прийняла їх гостинна Канада. Багато з них поселилося й у місті Монреалі, що своїм числом сильно збільшили й скріпили вже існуючу, добре зорганізовану, громаду. Безустанний рух міського населення в пошуках все кращих житлових умовин спричинив те, що в новій дільниці міста, званій Роземонт, знайшлося велике число українців. З цього виникла конечність створити для них нову парохію та збудувати церкву для їхніх духовних потреб. Церква св. Михаїла була вже задалеко для них, а до того ж не вміщала великого числа людей тай не могла вже всіх обслужити. Знаючи це, єпископ для українців католиків Східньої Канади, Преосвященний Владика кир Ізидор Борецький з Торонта, грамотою від 24-го листопада 1950 року встановив нову парохію на Роземонті під покровом Внебовзяття (Успіння) Божої Матері. Організування й ведення цієї парохії дав у руки здібного священика, о. Михайла Гаврилюка, що одночасно став її першим парохом. Цей декрет подав до відома вірним о. Іриней Назарко ЧСВВ в неділю, З-го грудня 1950 року, по Службі Божій в церкві св. Михаїла на Ібервілі. Громада радо й з одушевленням прийняла цю вістку. Спочатку в новій парохії Богослуження відправлялися по французьких школах на Роземонті, як от в Люї Геберт на 6 -їй авеню й Сент Ґабрієль Лялємант, що тепер називається Марі Медіятріс на Дез Екор. Перша Служба Божа в новоствореній парохії була в неділю, 10-го грудня 1950 року в школі Люї Геберт на 6-ій авеню.
Будова церкви
Дня, 17-го грудня, по недільній відправі, скликано перші збори парохіян, на яких обрано комітет до помочі отцеві парохові в господарських справах парохії. До цього комітету увійшли: Борис Григорій, Дубас Павло, Іващук Лев, Козак Василь, Косюк Михайло, Лисюк Олександер, Роґаля Петро, Телішевський Константин, Шевчук Василь і Шмидт Рудольф. За рішенням комітету на першого предсідника було обрано Костя Телішевського, що проявився великими організаторськими здібностями і ревною працею.
Комітет разом з отцем парохом Михайлом Гаврилюком почали переводити збірки пожертв між парохіянами та шукати площу під будову своєї церкви. Маючи вже достатню суму гроша, закуплено аж дві площі, – одну у приватних людей, а другу у міській управі. Першу площу відпродано за добру ціну, а на другій рішено побудувати велику церкву. В цій справі скликано знавців будівництва, а до них запрошено фахівця в справах будови, п. Володимира Постригача, на нараду, що відбулася дня, 21-го травня 1954 року. На ній обрано будівельний комітет у складі: Постригач Володимир – голова, Телішевський Кость – заступник голови, Данилевич Ярослав – писар; дорадники – Шмитд Рудольф, Камінський Яків і Косюк Василь. Ці люди взялися зараз до великої і посиленої праці. Голова будівельного комітету подбав про apхітектa в особі Поль Еміля Ляпойнт (PaulEmil Lapointe), що виготував пляни на будову церкви. Саму ж будову доручено генеральному контракторові, Степанові Сурі.
Майже чотири роки від оснування парохії, дня 6-го червня 1954 року, відбулося посвячення площі під будову церкви. На посвяченні було багато священиків і вірних. По обряді посвячення площі відбувся обід в залі парохії св. Михаїла на Ібервілі для делеґатів – представників інших парохій і народних установ, гостей і вірних.
Преосвященний Владика, кир Ізидор Борецький
Копання ями для основ церкви розпочато у вересні 1954 року і цю роботу закінчено, але саму будову через негоду пізньої осені відложено на наступний piк. Щойно весною, у квітні 1955 року, почалась властива будова. Привітна соняшна погода сприяла праці робітників і їх творові. Багато людей наглядало за ходом будови й допомагали у її поступі. Контрактор Степан Сура був будівничим, а голова булівельного комітету, Володимир Постригач, сумлінно доглядав правильність роботи, будучи на місці будови від ранку до вечора. Будова швидко підносилася і вже в день 25-го вересня 1955 року відбулося торжественне посвячення її наріжного каменя, що його довершив Преосвященний Владика, кир Ізидор Борецький при великому числі монреальських священиків, парохіян і гостей. Після цього скоро викінчено будову на зовні, а зимою внутрі, так, що вже 26-го лютого 1956 року, відбулося відкриття й посвячення парохіяльної залі.
З настанням весни 1956 року будова церкви пішла далі й у літі прикрашено її трьома банями і блискучими, нержавіючими хрестами. Відтоді зосереджено всю роботу внутрі церви. Справлено все, що потрібне для відправ Богослужень, і перша Служба Божа в новозбудованій церкві відправилась на Різдво Христове, дня, 7-го січня 1957 року, а торжественне посвячення цієї церкви відбулося дуже величаво при великому здвизі народу дня, 26-го травня 1957 року. Акт посвячення довершив Владика, Єпископ для українців Католиків Східньої Канади, Преосвящений кир Ізидор Борецький.
Духовна обслуга
Наші Владики, Преосвящений кир Ізидор Борецький, а відтак кир Корнилій Пасічний і теперішній владика кир Стефан Хміляр завжди дбали про те, щоб велика членством парохія Успіння Божої Матері на Роземонті мала достатню духовну обслугу. В тій цілі у грудні 1954 року призначено для парохіі ще одного священика в особі о. проф. Степана Колянківського, як помічника у душпастирюванні о. пароха Михайла Гаврилюка. В дальші роки існування парохіі на обслугу вірних приходили ще інші священики, що побували в ній – одні довше, другі – коротше. Між ними були також новопоставлені священики, що студіювали у монтреальських духовних семінаріях, як о. Юрій Ковальський і о. Едвард Ярема. У часовому порядку на цій парохіі служили: о. проф. Степан Колянківський, о. Микола Марків, о. Юрій Ковальський, о. Володимир Вербицький і о. Едвард Ярема.
Дня, 10-го жовтня 1962 року, Преосв. Владика Ізидор Борецький, назначив для парохіі другого пароха в особі о. декана д-ра Михайла Залеського, професора на славістичному відділі Монреальського Університету. Він прийшов на парохію дня, 10-го листопада 1962 року, а о. Михайло Гаврилюк залишився, як священик-помічник.
В неділю, 2-го квітня 1965 року, у нашій церкві, Преосв. кир Ізидор висвятив о. Василя Бринявського і призначив його сотрудником при нашій парохіі. Дня 1-го липня 1965 року відійшов у вічність св. п. о. д-р Михайло Залеський. На парохію прийшов, як третій з черги, парох, о. декан Антоній Цимбалістий, що перед тим був парохом у Садборах в Онтаріо, а о. Василь Бринявський відійшов і перебрав обовязки пароха на парохіі св. Василія в Ляшінах і на парохіі св. Івана Хрестителя на Парк Екстеншин.
Дня, 2-го травня 1966 року, вмирає св. п. о. Михайло Гаврилюк. По його смерті, аж у листопаді, того року за священика-помічника прийшов з північних парохій – Вальдору, Pyан-Норанди й інших – о. Ярослав Гайманович.
Отець декан Антоній Цимбалістий душпастирював на нашій парохіі через девять років аж до жовтня 1974 року. Писемним завідомленням від дня, 25-го жовтня 1974 року Преосвящений Владика кир Ізидор переніс о. декана Антонія на парохію у Гамильтоні в Онтаріо, а до нас призначив парохом, деканом і синкелом – заступником єпископа, – о. радника Івана Гаврилюка, котрий найдовше душпастирював у парохії.
У травні 1999 р. новим парохом було призначено о. Володимира Вітта – першого священика з України, котра довгі роки перебувала за залізною завісою радянського комунізму і була закритою для вільного світу. Отець Володимир душпастирював у нашій парохії до 2001р. і залишив про себе спогади, як священик музикант і письменник.
У 2001 р. Преосвящений Владика кир Корнилій Пасічний ЧСВВ призначив нового пароха для нашої церкви в особі о. Олега Корецького, котрий перед цим душпастирював в парохії Св. Духа на Пойнт-Сент-Чарльз. Новопризначений отець парох на протязі 10 років сповняв своє священиче служіння при почерговій переміні священиків-помічників о. Ігора Ощіпка та о. Назара Юріва, аж до дня своєї несподіваної смерті 8 червня 2013р.Б. Отець Олег був добрим проповідником і неабияким знавцем Святого Письма, а його надзвичайний тенор ще довго залишиться у пам’яті наших парохіян.
З1 листопада 2013 р.Б. Преосвящений Владика кир Стефан Хміляр, теперішній Єпарх Торонтонської Єпархії та Східної Канади, призначає нового пароха в особі о. Ігора Ощіпка, котрий був висвячений у нашій парохії рівно 10 років тому, дня 19 листопада 2003р.Б і після трьох років служіння у нашій церкві священиком-помічником, 7 років душпастирював у матірній парохії нашого міста, Церкві Св. Архистратига Михаїла на Ібервіль.
Мирослав Балицький
За ці понад 60 років існування церкви Успення Божої Матері на Роземонті змінялось багато, як священиків так і предсідників, як також і членів церковної управи. Всі вони старались розвивати насамперед духовне життя нашої громади та вчасно забезбечувати її господарські потреби. Годі вичислити імена всіх, що були членами комітету. Згадаємо принайменше його предсідників. Першим предсідником був Кость Телішевський. За час його каденції збудовано церкву й справлено багато речей до неї. Після нього був адвокат Василь Данчишин, свого часу перший український суддя в квебецькій провінції, за порадою якого куплено дві парцелі, що збільшили площу церковної посілости. Відтак слідували: Д-р Струмінський Роман, Пархін Теодор, проф. Двожак Ярослав, підприємець Гладкий Василь і сучасний предсідник п. Мирослав Балицький. Всі вони зо своїми співробітниками у порозумінні й узгодженні з отцями парохами сумлінно виконували й полагоджували господарські справи парохії.
До розвою парохії причинилися дуже багато церковні організації, як Сестрицтво Апостольства Молитви, головою якого від початку його існування була п-і Стефанія Ракуш, а відтак п-і Станислава Гірняк. Ліга Українських Католицьких Жінок (ЛУКЖ), довголітньою головою котрої є п-і Богданна Клецор-Гаврилюк. Товариство “Молодих Парохіян”, Церковний хор під довголітньою мистецькою диреґентурою п-і Марійки Чолій. Українське Католицьке Юнацтво (УКЮ), Організація Католицьких Українських Молодих Мужчин (OКУММ), Вівтарна Дружина і Марійська Дружина Дівчат, що їх організують і ними провадять наші Преподобні Сестри Служебниці Згромадження Непорочної Діви Марії, а зокрема наша преподобна сестра Лаврентія Сем’янів, котра довгі роки сповняє послух свого чину приготовляючи наших діточок до першої Св. Сповіді і торжественного Св. Причастя.
abvmparishblog.wordpress.com 